Hearing the world anew: the story of Grigoriy and his mother Ksenia

У родині Ксенії – двоє синів. Старшому 16 років, молодшому, Григорію – 14. У перший рік життя хлопчика нічого не викликало занепокоєння, але вже у рік і три місяці мама помітила: дитина відстає в розвитку. Згодом лікарі повідомили – у Григорія вроджене порушення слуху.

Почалися нескінченні поїздки лікарнями Дніпропетровської області. Усюди діагноз звучав однаково – порушення слуху, але пояснення й рекомендації різнилися. Ксенія почувалася розгубленою: вона не розуміла, як допомогти сину і з чого починати. За порадою лікарів Григорія відвели до логопеда, де виявили й порушення мовлення.

Це стало новим ударом і знову повернуло родину до обстежень. Частина фахівців стверджувала, що проблема лише в мовленні, інші – що у слуху. Зрештою дитині діагностували порушення слуху. А ще інтелектуальні порушення, з якими мама хлопця згодна не була.

З п’яти до одинадцяти років Григорій носив слухові апарати, але помітного результату не було. “Перші слова Григорія було майже неможливо зрозуміти. Я нервувалася, а він переживав, що не може донести до мене свої думки”, – згадує Ксенія.

Складно було і з навчанням. У деяких закладах Григорію важко давалася адаптація, а в одному з них родині навіть порадили забрати документи та перевести хлопчика до спеціалізованого закладу, бо, на думку педагогів, він не зможе говорити. Для Ксенії це було неприйнятно – вона працювала, виховувала і старшого сина й не могла постійно перебувати поруч із молодшим. Вихід знайшли у школі в Перещепиному, де для Григорія залучили додаткового вчителя. Саме там припустили, що у хлопця є й проблеми із зором. Обстеження підтвердили: хлопчику потрібні окуляри.

Попри все, Ксенію не полишало відчуття, що зі слухом щось не так. Слухові апарати не давали результату. У цей момент родина познайомилася зі спеціалістами ГО «Інститут розвитку соціальних послуг». Вони запропонували додаткове обстеження і заняття з логопедами. Під час чергового налаштування нових слухових апаратів сталося те, чого Ксенія чекала роками – Григорій почав чути.

“У нього був такий погляд шокований, бо він почав усі деталі чути. Там у кабінеті в лікарні тихенько працював кондиціонер, а Григорій одразу звернув на нього увагу. Тоді я зрозуміла, що він дійсно чує. У мене тоді пішли сльози радості”, – розповідає мама.

Поступово життя родини почало змінюватися. За порадою спеціалісток із соціальної роботи ГО «ІРСП» Григорій почав займатися грою на фортепіано – і виявилося, що в нього є хист. Згодом додалися заняття з образотворчого мистецтва. Покращилися й оцінки у школі: хлопчик почав чути вчителів і краще розуміти матеріал. З новими апаратами він зміг спілкуватися з мамою телефоном і через відеозв’язок, а Ксенія – вперше за довгий час залишати сина без постійної тривоги.

Сьогодні Ксенія говорить: попереду ще довгий шлях лікування й відновлення. Але головне, що допомагало їй не здаватися всі ці роки – віра у свого сина. Вона закликає батьків дітей з інвалідністю не залишатися наодинці зі складнощами, бути відкритими до допомоги та, попри все, любити і вірити у своїх дітей.

Коли життя різко змінилось, а її чоловік отримав поранення, Тетяна взяла на себе відповідальність за всю родину. Відтоді вона – дружина, мати, підтримка і головна опора для всіх.Тетяна обладнала авто спеціальним кріслом, щоб мати змогу возити чоловіка до реабілітаційного центру.

Вона підтримує його щодня – вдома й на заняттях. Інколи працює терапевтом з людьми після інсульту, піклується і про дітей. У складний період поруч із родиною з’явилися наші фахівці – кейс-менеджерка, логопед і психолог. Допомогу отримала не лише Тетяна, а її син та донька: консультації фахівців дали свої результати – діти стали відкритішими, впевненішими.Ця історія про те, як важливо мати опору у найскладніші моменти життя. Наші спеціалісти завжди готові підтримати родини прифронтової Дніпропетровщини.